3 вересня 2009 року в Київському міжнародному університеті президент Союзу російських театрів у Німеччині, режисер російського театру в Німеччині

Михайло Ігорович Рибак провів майстер-клас для студентів Інституту телебачення, кіно і театру й Інституту журналістики КиМУ.

Організатори майстер-класу – Інститут телебачення, кіно і театру (директор – доц. Безручко О.В.; завідувач кафедри театрального мистецтва – доц. Ільїна Н.О.), Інститут журналістики (директор – проф. Зикун Н.І.; заступник директора – проф. Горевалов С.І.). Ніна Олександрівна Ільїна мала змогу безпосередньо працювати з паном Рибаком, що допомогло організувати майстер-клас відомого режисера.

Олександр Вікторович Безручко привітав усіх з початком нового навчального року і запевнив, що цей рік буде також насичений цікавими зустрічами з провідними фахівцями, майстер-класами відомих практиків, науково-практичними конференціями, виставками творчих робіт, фестивалями тощо.

Він зауважив, що проведення майстер-класів відомих постатей телебачення, кінематографа, журналістики й загалом мистецтва є однією з форм навчання, яка поширена саме в Інституті телебачення, кіно і театру й Інституті журналістики Київського міжнародного університету.

Рибак М.І. розповів студентам багато цікавої інформації про себе, про свій творчий шлях, про перешкоди, які траплялись у житті, і здобуті перемоги. Пан Рибак висловив сподівання, що студенти Київського міжнародного університету переймуть його життєвий досвід, дослухаються до порад, знайдуть те, що допоможе їм швидше знайти своє місце в житті, вдало побудувати кар’єру й досягти всіх запланованих вершин…

Михайло Ігорович – киянин, але вже від 1994 року мешкає в Штутгарті (Німеччина). За його плечима багатолітній досвід роботи і в сфері шоу-бізнесу, і на театральній ниві, і навіть на телебаченні.

На запрошення Н. Ільїної він вступив до Гільдії кінематографістів України. Тоді пан Рибак створив власний телевізійний проект «Віч-на-віч», який транслювався на УТ-1. Михайло Ігорович виступив і в ролі автора, і ведучого. «Віч-на-віч» мала успіх, адже гостями передачі були відомі постаті української і російської естради. Ще однією важливою особливістю, яка вирізняла саме його проект поміж інших, було використання елементів кіно, тобто ток-шоу + кліпи. Михайло Ігорович наголосив, що він намагався безпосередньо пов’язати кліпи з розмовою. Така форма побудови телевізійних програм зараз поширена, але тоді це була рідкість.

Згадуючи минуле, Михайло Ігорович пригадав, як він серйозно сприймав критику на свою адресу. Але вже з роками зрозумів, що головне – це самостійно й об’єктивно оцінювати свою роботу, робити висновки. Критикам не можна довіряти, тому що часто їхня робота є замовною, а оцінка – несправедлива й необ’єктивна.

Він задоволений своєю професією і вважає, що люди, які пов’язали себе з театром і мистецтвом загалом, багаті і душею, і тілом, адже ця робота приносить моральне задоволення. Але Михайло Ігорович наголосив, що потрібно багато й наполегливо працювати, аби досягти успіху у сфері мистецтва. Тому в студентів зараз саме той період, коли їм необхідно поглинати всі знання, які надаються в Університеті, щоб можна було сформулювати свою життєву позицію.

Рибак М.І. сказав, що допоможе налагодити зв’язки між Київським міжнародним університетом і театральними навчальними закладами Німеччини для можливих студентських обмінів і проходження практики. На відміну від інших країн, у Німеччині 80 % навчальних закладів перебувають на державному фінансуванні. Термін навчання – 4 роки. Викладання проходить тільки німецькою мовою. Також у Німеччині є приватні акторські школи, де можна відвідувати індивідуальні майстер-класи відомих режисерів або акторів, але це дуже дорого коштує.

Пан Михайло пригадав той момент, коли він вирішив організувати російський театр у Німеччині, який би став культурним осередком для представників країн колишнього СРСР. Для людей, які живуть далеко за межами своєї батьківщини, важливо, щоб існували такі місця, які б дозволяли почувати себе частинкою своєї рідної землі, бути безпосередньо пов’язаними з її культурним життям. Передусім Михайло Ігорович дав оголошення в російськомовні газети щодо набору до його театральної трупи. Він отримав багато відгуків і на кастинг приїхало десь 200–300 осіб. Серед тих, хто був обраний, було багато непрофесіональних акторів, але за 10 років роботи в його театрі вони стали справжніми майстрами своєї справи.

На запитання «Як у Німеччині ставляться до російської й української культури й літератури?» Михайло Ігорович відповів, що переважно в усіх престижних німецьких театрах ідуть спектаклі за творами класиків російської літератури (Чехов, Достаєвський). На жаль, у репертуарі німецьких театрах немає вистав українських авторів.

Студентів також цікавило як німці відреагували на фільм Поланськи «Піаніст», у якому висвітлена проблема нацизму під час Другої світової війни. Він відповів, що під час прем’єри цього фільму в Німеччині всі аплодували стоячи. Німці – це така нація, яка вміє визнавати свої помилки. Так, у Берліні відкрили пам’ятник жертвам голокосту. І взагалі будь-який прояв нацизму в Німеччині зразу намагаються викорінити.

На завершення пан Рибак висловив сподівання, що студенти Київського міжнародного університету разом із наставниками приїдуть до Штутгарта відвідати його театр і оцінять його творіння.